«Ксена – принцеса-воїн»… “Високий замок”, АРХІВ : Леополіс; 28.05.2009

На День міста Львова чемпіонку світу з кік-боксингу Олену Овчинникову міський голова Андрій Садовий відзначив дипломом за значні досягнення у спорті.

У залі з’явилася тендітна жінка. Про те, що вона володіє бойовими мистецтвами, нізащо б не здогадалася.

Ну справжня Ксена – принцеса-воїн! Про спорт і не тільки Олена розповіла в інтерв’ю кореспонденту “Леополіса”. Вона якраз повернулася з Угорщини – з Кубка світу з кік-боксингу. Дівчина зізнається, що і у житті, і на рингу грає лише за правилами…

- Олено, у вас стільки звань і досягнень… Як починалася ваша спортивна кар’єра?

- У мене батьки спортсмени. Тато – гімнаст. Мама займалася фехтуванням. Потім ми разом почали ходити на карате. Коли мені було два роки, я вже з батьками ходила у зал. Починала з гімнастики, пробувала себе у плаванні, легкій атлетиці, бадмінтоні. Але мені чогось бракувало. Хотілося змагань, результатів, адреналіну… У 13 років почала займатися бойовими мистецтвами, з сімнадцяти - виступаю професійно. Дівчатам робити це складно. Або партнерів не вистачає для тренувань, або тренер не бачить у тобі перспектив… Тренери зазвичай кажуть, що походить дівчинка, амбіції згаснуть… Спочатку я працювала в Чернівцях, Тернополі. Потім переїхала до Львова. Мій тренер - Віктор Лазурко, колись він був моїм промоутером: організовував змагання, поїздки за кордон, допоміг зробити у спорті ривок. Але щоб поїхати на змагання, наприклад, до Європи, потрібне не лише бажання, а й чималі кошти.

- Що відчували, коли вперше вийшли на килим? Пам’ятаєте свій найважчий бій?

- Кожен бій – важкий, бо не знаєш, що від нього очікувати. Я завжди мріяла про мега-турніри, серйозні комерційні бої, бо на них можна заробити. Вперше мені запропонували виступити у Києві в боях без правил. Моєю суперницею мала бути дівчина на три роки старша, чемпіонка України з кік-боксингу. Виявилося, що вона на дев’ять років старша. Мені тоді ще вісімнадцяти не було. Про її досягнення я не знала, і просто налаштувалася на перемогу, “рвала”, як могла… І виграла.

- Що не можна робити у боях без правил?

- Не можна пальці в очі встромляти, “кадик” тиснути, по хребту та потилиці бити ліктями, руками бити по обличчю. Років із сім тому на рингу під час таких боїв вбили американця. Було багато шуму…

- Що найважливіше у спорті? Я маю на увазі для того, аби перемагати.

- Дух. Зрозуміло, що повинна бути фізична підготовка хороша, - тактична і технічна. Якщо не маєш характеру, навіть якщо ти хороший боєць, класно б’єш по грушах, досягти успіху буде складно. Треба мати волю до перемоги, а не опускати рук, коли бачиш кулак суперника. Це виховується, звичайно, бо на перші бої всім страшно виходити - і дівчатам, і хлопцям. Треба подолати цей страх, не панікувати.

- У житті ви також звикли перемагати? Як домагаєтеся своєї мети? Граєте за правилами чи без?..

- За правилами (сміється). У мене мораль на першому місці. Спорт виховує людину йти до перемоги і у житті. Знаєш, що долати труднощі маєш сам. Якщо ти чогось не зробиш, то за тебе цього ніхто не зробить.

- Чому молодь багато п’є пива, курить, а про спорт навіть не згадує? Не всі, звичайно, але таких чимало.

- Це мода. Якщо п’єш - ти класний, крутий. Впевнена, якщо у школі добрий викладач фізкультури, діти тягнуться до спорту. Погані звички з’являються від того, що дітям немає чим зайнятися…

- Реально заробляти на життя спортом?

- Реально, але не в Україні. У нас не олімпійський вид спорту, але завдяки Вікторові Лазурку ми співпрацюємо з європейськими організаціями, нас запрошують на професійні бої за кордон. Раніше, коли мені ставили це запитання, я казала, що хочу, мовляв, готуватися тільки в Україні, мати хорошого тренера та промоутера і виїжджати за кордон - так здобувати славу і прославляти Україну. Зараз я також дотримуюся цієї думки, але якби у час кризи вдалося виїхати хоча б на якийсь короткий термін, думаю, було б непогано - аби протриматися на плаву. За кордон виїжджають кращі з кращих, у різних видах спорту. Україна - талановита. Європа нас побоюється. Були випадки, коли закордонні спортсмени навіть знімалися з боїв, коли наші приїжджали.

- А ви десь ще працювали?

- Якщо віддаєш усі сили роботі, вже спорту не можеш віддати стільки часу. Я працювала у перукарні - займалася художнім оформленням, нарощуванням нігтів. Мене бабця навчила - вона професійний майстер. Кухарем пробувала працювати. Були такі часи, що треба було виживати. У нас в сім’ї троє дітей. Але з дитинства я мріяла стати чемпіонкою світу. Цієї мети досягла минулого року у Німеччині.

- Про яку перемогу мрієте?

- Мрію поїхати в Таїланд і виграти чемпіонат світу з тайського боксу. Планую перейти на професійний бокс.

- Ви займаєтеся бойовим мистецтвом. А як до цього ставляться чоловіки?

- Деякі тримають кулаки і тішаться, що є такі дівчата, які можуть за себе постояти. Дехто каже, що це не жіноча справа, “кидай” це заняття. Так переважно говорять чоловіки, які не змогли реалізувалися у спорті. Коли вони бачать, що дівчина може досягти успіху, почуваються некомфортно. Як я не зміг, а вона змогла?

- У чому сила жінки?

- У кожної жінки є своя зброя. Хто чим бере. Хто характером, хто силою, вродою, наполегливістю, скандалами…

- Заміж не збираєтеся?

- Зараз не той момент. Хоча одне одному не заважає! Яскравий приклад – українка Аліна Шатерникова, чемпіонка світу з боксу. Вона народила дитину, а після того стала чемпіонкою. Їй це не завадило. Я знайшла свою половинку… Але тренування відбирають весь час… Зараз, якщо зупинитися, всі про тебе забудуть…

Довідка «Леополіса»

Олена Овчинникова, 22 роки. Народилася у Дніпропетровську. Живе і працює у Львові. Навчалася у Дніпродзержинському коледжі фізичної культури. Цього року вступатиме на останній курс Львівського університету фізичної культури.

Олена - чемпіонка Європи серед професіоналів за правилами MMA 2009 (ISKA). Чемпіонка світу з кік-боксингу 2008 р. (розділ
К-1) (WKA). Чемпіонка Європи з кік-боксингу (розд. лоу-кік) та тай-боксу 2007 р. (ISKA). У своєму доробку має й інші перемоги.

Фото автора

джерело:  http://www.wz.lviv.ua